Пам’ятка для батьків "Шлях до безконфліктної дисципліни"

21.11.2016 13:38

Правило 1. У житті кожної дитини обов'яз­ково мають існувати певні обмеження, вимоги, заборони, тобто правила. Це корисно пам'ятати тим батькам, які прагнуть уникати сімейних конфліктів, намагаються якнайменше засму­чувати дитину. Як результат, вони потурають капризуванням, вимогам дитини.

Правило 2. Обмежень, вимог, заборон, тоб­то правил, не повинно бути багато, і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила за­стерігає батьків від інших крайнощів — ви­ховання в дусі «закручування гайок» або авто­ритарного стилю.

Правило 3. Батьківські вимоги не повинні входити в явне протиріччя з важливішими по­требами дитини. Так, дуже часто батьківське «не можна» стосується дитячої надмірної ак­тивності: не можна багато бігати, стрибати, лізти на дерева і паркани, кидатися камінням, малю­вати будь-де, голосно кричати і сміятися тощо. Забороняти це дитині — все одно, що намагати­ся загатити повноводну річку, тому що назване вище є ознакою дуже важливих для розвитку дитячої особистості потреб — у русі, пізнанні, вправлянні.

Правило 4. Обмеження, вимоги, заборони повинні узгоджуватися всіма членами сім'ї і по­стійно підтримуватися. У ситуації розбіжностей, неузгодженостей дитина не може призвичаї­тися до вимог, засвоїти певні правила, звикну­ти до дисципліни — вона звикає домагатися свого, провокуючи дорослих на конфліктні взаємини.

Не менш важлива послідовність у дотриман­ні правил і вимог. Важливо зрозуміти, що по­при невеликий вік та досвід дитина весь час випробовує дорослих на «міцність» і сприймає лише те, що не піддається «деформації». Якщо дорослі «піддаються», малюк привчається на­полягати, вимагати, скиглити, ридати.

Правило 5. Тон, яким повідомляється вимо­га чи заборона, має бути скоріше дружнім, аніж нотаційним, директивним. Будь-яка заборона бажаного є важким іспитом для дитини, а якщо ця заборона висловлена сердитим чи владним тоном, іспит стає вдвічі важчим. Не варто на за­питання сина або доньки «Чому не можна?» відповідати: «Тому, що я так сказав!», «Не можна і все!». Краще коротко пояснити: «Це небезпеч­но», «Уже пізно», «Ти можеш зашкодити навко­лишнім і собі». Пояснення має бути коротким, чітким, зрозумілим і повторюватися лише раз.

Виконання цих правил передбачає наяв­ність у батьків почуття міри, їх особливу муд­рість у розв'язанні питань щодо «можна» й «не можна» у взаєминах із дітьми.

Знайти золоту середину між потуранням і авторитаризмом батькам допоможе образ чотирьох кольорових зон поведінки дитини: зеленої, жовтої, блакитної і червоної.

До зеленої зони належить усе, що дозво­лено робити дитині за власним вибором або бажанням. Наприклад, якими предметами та в які ігри гратися, що робити раніше: йти гуляти чи виконувати домашні завдання, з ким дружи­ти і кого з друзів запрошувати в гості.

Жовта зона — це територія «відносної сво­боди», де дитині дозволяється діяти за власним вибором, але в «певних межах», інакше кажучи, вирішувати вона може сама, проте за умови дотримання встановлених правил. Наприклад, можна дозволити дитині сісти за уроки тоді, коли вона того забажає, але закінчити роботу точно о восьмій вечора. Можна гуляти у дворі, та нікуди не йти.

Ця зона дуже важлива: саме тут дитина при­вчається до внутрішньої дисципліни з механіз­мом «із зовні — в середину», а саме: спочатку батьки допомагають дитині стримувати імпуль­си, бути обачною і вчитися контролювати себе за допомогою норм і правил, напрацьованих у родині. Поступово звикаючи до встановлених правил, дитина починає виконувати їх без особ­ливого напруження. Проте так буде лише у тих випадках, коли виконання правил не провокує постійних конфліктів між дорослими і дитиною. Тому безконфліктне прийняття дитиною ви­мог і обмежень має бути предметом постійної батьківської турботи.

У блакитній зоні знаходяться такі дії дити­ни, які батьками не схвалюються, але в особ­ливих ситуаціях, за певних обставин допускаються. Наприклад, дитина щовечора лягає спати о десятій, але цього дня улюблена фут­больна команда грає матч. Гра розпочинаєть­ся о дев'ятій вечора і закінчується пізно. Звичайно, у день футбольного матчу дитина лягає набагато пізніше.

В останній, червоній зоні знаходяться дії дитини, неприйнятні за жодних обставин. Це категоричне батьківське «не можна», з яко­го не буває винятків. Дитина має твердо усві­домити, що, наприклад, кусати, щипати маму та інших, бити слабших, ламати створене іншими, брати чуже, лихословити, брехати і ще багато чого — не можна ніколи. Перелік цього «не можна» дорослішає разом із дитиною і долучає її до серйозних моральних норм і соціальних заборон.

Методика встановлення обмежень:

1. Перший крок у будь-якій неблагополучній ситуації – зрозуміти, чи забезпечені емоційні або біологічні потреби дитини. Тобто задати собі питання: «Що необхідно моїй дитині?»

2. Передусім необхідно показати дитині, що батьки приймають її почуття і розуміють важливість бажання для неї: «Я розумію твоє бажання, це справді важливо для тебе...».

3. Далі батьки встановлюють обмеження, по­яснюючи причину: «Але цього робити не мож­на, тому що...».

4. Нарешті батьки пропонують дитині аль­тернативу, яка не призводить до небажаних наслідків і водночас дозволяє їй реалізувати свою активність, задовольнити певні бажання. Важливо, щоб альтернатива зацікавила дити­ну і була певним замінником неадекватних дій.

5.  Будувати фрази використовуючи «Я - висловлювання». Ви говорите дитині про своє бажання або проблему.

6. Якщо й після цього дитина намагається вдаватися до дій, які можуть зашкодити їй са­мій або оточенню, то дорослий дає їй право вибору: або вона припиняє свої дії, або... Тут батьки повинні дібрати умову, яка найкраще впливає на дитину (відповідно до сімейних традицій, віку дитини, її психологічних особ­ливостей). Наприклад, дитину можна вивес­ти з кімнати, прибрати небезпечну річ тощо.

Дуже корисно заздалегідь обговорюва­ти з дитиною виконання правил і вимог, на­гадуючи про них і попереджаючи можливі труднощі. У таких випадках місія батьків — бути помічниками дитини у виконанні нею добровільних зобов'язань, а не суворими на­глядачами.

Способи задоволення емоційних потреб дитини:

  • контакт очей;
  • тілесний контакт;
  • пильна увага;
  • дисципліна, режим;
  • приклад дорослих;
  • забезпечення самостійності.

—————

Назад


Національна гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія

Контакт

Сумський санаторний ДНЗ №24 "Оленка"

40009, Україна, м. Суми,
вул. Пушкіна, 49А


(0542) 61-13-33


Оголошення

Обережно: сказ!

03.11.2017 14:24
На виконання протокольного доручення від 01.11.2017  № 7 засідання Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Сумській міській раді управління освіти і науки доводить до Вашого відома, що у зв’язку з виявленням собаки, хворої на сказ, введено карантинні обмеження в межах вулиці...

—————

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 386 (з мобільного). Працює: понеділок – п’ятниця з 10:00 до 18:00

01.03.2017 12:50

—————

Національна дитяча «гаряча лінія» 0 800 500 225 або 772 (з мобільного). Працює: понеділок – п’ятниця з 10:00 до 18:00

01.03.2017 12:48

—————


счетчик посещений