Творити чи витворяти, або Про непусті дитячі пустощі

05.03.2018 13:06

Дитячі пустощі зазвичай викликають різну реакцію в дорослих. Проте частіше – негативну. Помітивши, що їхня дитина пустує, батьки, як правило, сварять її й вимагають поводитися чемно. Однак чи правильно вони діють? Що насправді криється за дитячими пустощами? Яке вони мають значення для розвитку дитини?

Діти непосидючі, допитливі та невгамовні. Батьки тішаться їхньою наполегливістю в розвитку мовлення, в оволодінні все новими й новими вміннями. Кожен вивчений дитиною віршик чи пісеньку або ж навіть самостійно зав'язаний шнурок на черевичку батьки заохочують увагою і похвалою.

Але є такий вид дитячої активності, що на перший погляд, не приносить жодних результатів. Здавалося б, це ні на що не спрямована, пуста активність. Звідси її назва – пустощі. Одразу зауважимо, що саме відсутність очевидної  цілі відрізняє пустощі від непослуху, вередування та інших форм деструктивної поведінки. На відміну від пустощів, непослух – це небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися; а вередування – один із проявів неслухняності, що характеризується швидкою зміною бажань, їх недоречність й невмотивованістю і є своєрідним виявом протидії дорослим.

Недарма слово «пустувати» дорослі асоціюють зі словами «гратися», «бавитися», «розважатися», «витворяти», «ходи тини на голові», «робити збитки». А синонімами до прикметника «пустотливий» є слова «грайливий», «жартівливий», «легковажний», «збитошний». Словом, дитячі пустощі дорослі зазвичай сприймають як щось несерйозне, не варте особливої уваги.

Пустощі варто розглядати як своєрідну форму активності, орієнтовану на:

  • пізнання дитиною себе і власних можливостей;
  • відкриття нового;
  • вивчення зворотної реакції на власні дії, особливо ті, що пов'язані з певними заборонами.

Пустощі є невід'ємною частиною поведінки кожної дитини, яка росте й розвивається.

Знаний учений і педагог Шалва Амонашвілі вважає, що неможливо було б вибудовувати справжню педагогіку, якби не існувало дитячих пустощів. Адже вони дають поживу для руху педагогічної думки вперед і для усвідомлення вихователями необхідності творити, проявляти новаторство, педагогічну сміливість.

На його думку, діти-пустуни – життєрадісні, активні, кмітливі, ініціативні, мають хороше почуття гумору, вміють застосовувати свої здібності за несподіваних обставин і викликати в дорослих необхідність переоцінювати ті чи ті ситуації та взаємини. Вони – діяльні мрійники, що прагнуть до саморозвитку, самостійного пізнання й перетворення дійсності.

Дитячі пустощі спрямовані на вихід за межі усталених, знайомих дитині форм поведінки і діяльності. Вони є одним із необхідних механізмів саморозвитку. Пустощі – це сигнал дорослим про те, що дитина вичерпала розвивальні ресурси діяльності, якою вона займалася, і готова включитися в нову пізнавальну і творчу діяльність, готова до нового етапу розвитку.

Чому діти пустують

Детально проаналізувавши типову поведінку дітей, ми виокремили три основні види пустощів:

  • прояв пізнавальної активності та творчості;
  • спосіб вивчення власних можливостей і меж дозволеного;
  • спроба зайняти себе будь-чим – пустощі знічев'я.
Прояв пізнавальної активності та творчості

Творчість – природна потреба дитини, тож вона змушена:

або творити – якщо дорослі організовують процес творчості;

або витворяти – якщо дорослі не переймаються тим, щоб спрямовувати активність дитини в потрібне русло.

Творення нерозривно пов'язане з пізнанням нового, а для дитини все нове. І якщо дошкільник псує речі, намагаючись зрозуміти, як вони влаштовані, то це не його, а ваша провина.

Розв'язати проблему псування дитиною речей можна за допомогою різних іграшок-конструкторів і невтомних пояснень дитині, що і як влаштовано. А ще ліпше – залучати дошкільника до спільної творчої праці: малювання, створення аплікацій, ремонту книжок, побутових речей тощо.

Спосіб вивчення власних можливостей і меж дозволеного

Ніщо не приносить дитині такого задоволення, як усвідомлення власного розвитку. Навчившись чогось нового, дошкільник намагається закріпити це вміння. Дуже важливо для дитини є думка дорослих про те, наскільки добре вона щось робить. Навчившись стрибати з дивана на килим і повторивши це десяток разів, дитина відтак пробує стрибати з крісла, комода, з парапету чи з дерев на вулиці. Замість того, щоб сварити її, батькам саме час установити шведську стінку в квартирі чи імпровізований тренажер із жердин на дачі.

Мало кому з батьків вдається «безболісно» пройти той етап, коли дитина вирішила, що вже навчилася мити посуд. Самими заборонами тут не обійтися. Замість постійних розтлумачень, що дитині можна робити, а що – ні, ліпше показати їй такі види діяльності та форми поведінки, які наближені до заборонених, однак дозволені й схвалюються, якщо працювати разом. Відомий педагог і психолог Юлія Гіппенрейтер вважає, що зона справ «разом» є золотим запасом дитини та її потенціалом на найближче майбутнє.

Спроба зайняти себе будь-чим

Пустощі знічев'я зазвичай виникають, коли дитині нічого робити. Просто відпочивати, як роблять дорослі, для дитини – справжня мука. Це для неї так само складно, як дорослим напружено працювати. Причина пустощів у цьому випадку проста: дошкільники потребують активності.

Дитячу активність потрібно спеціально організовувати. Раніше це було прерогативою дитячої субкультури. Різновікове дитяче середовище мало у своєму розвивальному арсеналі сотні ігор, пісень, танців, казок, оповідок, загадок, скоромовок для задоволення потреби дітей у різних видах активності: фізичній, інтелектуальній, творчій.

Парадокс сучасного світу в тому, що нині ця субкультура, у якій розвиток дитини відбувався автоматично, саморегульовано, зникає. Тому організація дитячої активності здебільшого лягає на плечі батьків. І вони мають пам'ятати, що для повноцінного виховання, окрім взаємодії з дідусями й бабусями, нянями, гувернерами чи вихователями, дитині неабияк потрібні інші діти.

Мультфільми й комп'ютерні ігри ніколи не замінять звичайної гри дитини з іншими дітьми. Співчуття до чужого болю чи прагнення не ображати інших ліпше виховувати власним «ігровим» болем чи образою, ніж чужими - комп'ютерними й телевізійними.

Пустуючи, дитина проявляє ініціативу. Можливість щось переробляти по-своєму, виступати в незвичній ролі викликає в дітей почуття радості. Як зазначає дитячий психолог Ганна Люблінська, у більшості випадків пустощі – це нова, незвична форма спілкування дитини з дорослими або з іншими дітьми. У пустощах дитина найчастіше є ініціатором такого спілкування. Тому, пустуючи, діти зазвичай проявляють позитивне ставлення до людей. І хоча в процесі активних дій дитина може проявити незграбність, навіть зробити боляче іншим, вона сама цього лякається, прагне приголубити й утішити скривдженого.

Як спрямувати пустощі на користь

Приборкувати надмірну дитячу активність і спрямовувати її в корисне русло можна в різні способи. Скажімо, батькам варто гратися разом з дітьми в улюблені ігри, зокрема рухливі, - це завжди весело, а до того ж корисні і дорослим, і дітям.

Зрозуміти різницю між добром і злом, чемністю й пустуванням дітям допоможуть персонажі казок та оповідань. У пригоді стануть захопливі твори Всеволода Нестайка, серед яких ненав'язливо повчальною є трилогія «Тореадори з Васюківки». Також дітям сподобаються проникливі історії життя непосиди-пустуна Петрика П'яточкіна від Наталії Гузєєвої, чарівні казки Богдана Чалого про пригоди Барвінка, Зінаїди Грієвої про кудлатих пустунів, вірші Сергія Пантюка зі збірки «Неслухняники», які написані зі щирою любов'ю до дитини. Задовольняти пізнавальні потреби найменших непосид батькам допоможуть і розвивальні книжки Марії Кучеренко про допитливе курча та про Мишка-пустуна із серії «Книжки-пампушки».

А для себе батькам варто почитати книжку психолога Вікторії Горбунової «Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами».

Отже, дитячі пустощі – це зовсім не вередливість чи непослух. Це активність, яку дитина несвідомо спрямовує на пізнання нового, вивчення власних можливостей і меж дозволеного, зрештою, на діяльність заради діяльності, адже енергія б'є через край. Саме тому батьки й вихователі мають спрямувати цю енергію на користь дитини: спонукати її займатися спортом, організовувати цікаву гру з іншими дітьми, залучати до посильної допомоги по господарству тощо.

У цьому процесі важливою є робота дорослих на випередження. Ми маємо пам'ятати про зону «справ разом», як золотий запас дитини та її потенціал на найближче майбутнє.

—————

Назад


Національна гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія

Контакт

Сумський санаторний ДНЗ №24 "Оленка"

40009, Україна, м. Суми,
вул. Пушкіна, 49А


(0542) 61-13-33


Оголошення

Звіт керівника перед громадськістю міста за підсумками 2017-2018 навчального року

21.05.2018 08:07
Шановні батьки!   Адміністрація Сумського санаторного ДНЗ №24 «Оленка» запрошує Вас на ЗВІТ КЕРІВНИКА ЗА  2017-2018 н.р., який відбудеться 30 травня 2018 року о 17:00 у музично-спортивній залі закладу.

—————

Перенесення робочих днів у 2018 році

20.02.2018 10:31
Шановні батьки! Інформація до Вашої уваги! Переносяться робочі дні з:  п’ятниці 9 березня на суботу 03 березня; понеділка 30 квітня на суботу 05 травня; п’ятниці 29 червня на суботу 23 червня; понеділка 24 грудня на суботу 22 грудня; понеділка 31 грудня на суботу 29...

—————

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 386 (з мобільного). Працює: понеділок – п’ятниця з 10:00 до 18:00

01.03.2017 12:50

—————


счетчик посещений